Довгинцівський район. КЗ "ДНЗ (ясла-садок) № 93" КМР

  





Сторінка психолога

Гіперактивна дитина

 

 

 

 

Про гіперактивних дітей сьогодні знають всі, хто-то з чуток, а хтось стикається з гіперактивним малюком щодня у власній родині. Гіперактивна дитина з синдромом дефіциту уваги - це хаотичний вічний двигун - він постійно в русі, навіть якщо він і присяде, то його руки постійно знаходяться в русі - щось перебирають, крутять.

Увага такої дитини розсіяна, вона безцільно звернена то один предмет, то на інший. Навіть нові дитячі іграшки захоплюють таких дітей не надовго.

Деякі, особливо літні люди, вважають, що така поведінка - наслідок неправильного виховання і вседозволеності з боку дорослих. Але це не так! Якщо гіперактивну дитину спробувати змусити бути спокійним за допомогою криків або покарань, ефект буде ще гірше. Налякана і скривджена дитина стане ще більш активною, при цьому можлива істерика. Активність частенько дратує дорослих, яким хочеться, щоб все навколо було «чітким та спокійним». У той же час, для дитини рух - це і ознака, і засіб розвитку і зростання, тобто природна потреба.

У більшості своїй діти хочуть впоратися зі своїми проблемами, тому що бачать реакцію дорослих, незадоволених їх поведінкою. Але по-справжньому це можна зробити, тільки зрозумівши, чи дійсно це проблема, а не природна потреба дитини в русі, а також, з'ясувавши її причини.

Як запобігти проблемі?

  • Важливо допомогти збудженій дитині відчути себе впевнено, навчити самоконтролю і самоповазі.
  • Інформуйте дітей заздалегідь про майбутні справи: «Зараз ми одягнемося і підемо гуляти. Приблизно через годину повернемося і будемо обідати. Надягай чобітки, куртку і підемо».
  • По можливості, дотримуйтесь режиму дня - сон, їжа, прогулянка, в один і той же час.
  • Навчіться бачити позитивні сторони в активності дитини: вона швидко включається в дію, швидко виконує роботу .
  • Не пропонуйте дитині занять, що вимагають дуже довгого сидіння на одному місці.

Як впоратися з проблемою, якщо вона вже є?

Корекція поведінки гіперактивної дитини вимагає величезного терпіння з боку дорослих і систематичності. У спілкуванні з гіперактивною дитиною неприпустимі крайності, метод "батога і пряника" тут не підходить. Коливання в поведінці батьків - від суворості до сюсюкання негативно позначаються на психіці такої дитини.

При корекційної роботи з такими дітьми потрібен комплексний підхід. Батькам не варто сподіватися, що заняття з психологом і лікарські препарати допоможуть малюкові без їх участі. Основа успіху в корекції гіперактивності залежить, в першу чергу, від батьків і їх правильного спілкування з дитиною.

Всі ігри та дитячі іграшки будинку повинні допомагати дитині стати спокійнішою. У першу чергу варто запастися іграми для зняття напруги, м'язової та емоційної. Якщо малюк надто вже розбігався, то йому дуже допоможе шведська стінка. З одного боку - це фізичне навантаження, а з іншого - необхідність зосередитися, піднімаючись і опускаючись по драбині. Звичайно, при цьому, необхідно знаходитися поряд з малюком.

Коли малюк стане спокійніший, запропонуйте йому конструктор або пазли. Крім цього існує маса ігор, які допоможуть вам коректувати поведінку гіперактивного дитини.

Роби навпаки - ця гра розвиває навички концентрації уваги і в той же час не змушує дитину бути нерухомою, що дуже важливо. Ви показуєте малюкові різні рухи, а він повинен зробити навпаки. Ви піднімаєте руки вгору - малюк опускає. Ви заплющує очі, а малюк широко відкриває свої оченята. Ви витягаєте руки вперед, а малюк відводить назад. Сидячи на стільці підтискає ноги під себе, а малюк навпаки, витягує ніжки вперед.

Смуга перешкод. Покладіть на підлогу мотузку або пояс, розкладіть на відстані один від одного картонні кола, кубики та інші предмета. Дитина повинна пройти цю "смугу перешкод".

Занадто енергійній дитині потрібно давати час і можливість виплеснути свою енергію так, щоб це не принесло шкоди ні йому, ні оточуючим: перекидатися на матраці,пролазити під стільцями, стискати в руці м'ячик або силомір. Щоб допомогти активній дитині зосередитися, візьміть його на коліна, або притримуйте його рукою за плечі, двома руками за передпліччя. Як можна частіше, коли дитина спокійна, давайте їй знати, що її поведінка поліпшується: «Бачиш, ти вже зміг надовго зосередитися. Напевно, зараз ти пишаєшся собою».

Доручайте дитині справи, в яких потрібно прояв її активності - зібрати всіх до столу, принести необхідний предмет. І ще, не забувайте хвалити малюка навіть за маленькі успіхи і здобутки!

 

 

МІСЦЕ І РОЛЬ СІМ'Ї У ВИХОВАННІ дІТЕЙ

 

 

 

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки і діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь1.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не­повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих пе­дагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, пе­дагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипеда­гогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм по­ведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному вироб­ництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість жит­лом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мік­роклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціально­го досвіду); релактивну (організація вільного часу та від­починку).

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її бага­то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрішньо сімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють вчитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагонадійної сім'ї.